У XVIII столітті ще більш закріплюється безмежна віра в науку, в наш розум. Для багатьох мислителів XVIII століття науковий прогрес починає виступати як необхідна умова успішного просування суспільства по шляху до людської свободи, на щастя людей, до суспільного благополуччя. При цьому приймалося, що всі наші дії, все вчинки (і у виробництві, і в перебудові суспільства) лише тоді можуть бути гарантовано успішними, коли вони будуть пронизані світлом знань, будуть спиратися на досягнення наук. Тому головним завданням цивілізованого суспільства оголошувалося загальне просвітництво людей. В епоху Просвітництва однією з центральних стала проблема людини та її внутрішньої, духовної природи. Просвітники виділили риси, які з’явилися в людині під впливом цивілізації, й дійшли висновку, що всі люди народжуються рівними й добрими.
На їхню думку такі природні зони, як сади і парки, є найбільш сприятливими місцями для людини, яка прагне до свого розвитку і вдосконалення. Це поняття означає річ, розглянуту з боку таких Бачунизация судьи її якостей, які від людини ніяк не залежать. Цікаво, що в першому виданні свого твору “Критика чистого розуму”, написаного в 1781 р, І. Кант заперечує всяке існування “речі в собі”.
Академії та рівнозначні їм наукові товариства на кшталт Лондонського королівського сформувалися у великих європейських державах у XVII ст. Вони сприяли розповсюдженню наукових знань і заохочували наукові дослідження. Професія вченого набула престижності. Французька академія наук регулярно оголошувала конкурси на найкращі наукові дослідження, Французька академія публікувала словники французької мови й сприяла її стандартизації. Зусиллями Леонарда Ейлера піднявся рівень спочатку Прусської академії наук, а потім Петербурзької академії наук. В економіці Європи теж відбувалися докорінні зміни, формувалися капіталістичні виробничі відносини, зростала й зміцнювала свої позиції буржуазія. Економічний центр Європи змістився з півдня, де раніше основну роль відігравали Венеція та Генуя, на північ, в Амстердам, де вже відбулася буржуазна революція.
Всесвітня історія. 8 клас. Щупак
Епохою в історії Європи, яку прив’язують до розвитку філософської, суспільної та наукової думки, стало століття Просвітництва. Його фундаментом були вільнодумство і раціоналізм. Цей час характеризується критикою політики гноблення монархії та кріпацтва.
Одну з таких бібліотек, бібліотеку Дідро, придбала й розширила російська цариця Катерина II. Водночас розширювалася межа публічних бібліотек, в яких можна було позичити книгу. Книги часто також пропонувалися в кав’ярнях, які у 18 ст.
Кант бачить природну конкуренцію людей в прагненні до їх особистої свободи, самореалізації, досягнення значущості своєї особистості. Це прагнення до самостійності, участі кожної людини в перебудові навколишнього світу за допомогою можливостей свого розуму і призвело до того, що кардинально змінилися релігійне уявлення і мислення народу. Одна з крайнощів цих змін – поява просвітителів-атеїстів, які заперечували релігійні уявлення та культи і всупереч цим уявленням понад усе ставили людини. Як наслідок – поява в епоху Просвітництва нової форми віри – деїзму. На завершення хотілося б звернутися до епохального твору Вольфганга Ґете — “Фауст”.
Епоха Просвітництва та її основні риси
Він вважався першим поетом Франції XVIII ст. На службу Просвітництву була поставлена велика сила впливу, притаманна театрові. Філдінг, Гольдоні, Бомарше, Шіллер писали для демократичного глядача, зі сцени виносили вирок феодальному світові.
Стало рости невдоволення сухим раціоналізмом філософії та неокласичного мистецтва, які відкидали чуттєве пізнання світу. Людям хотілося мріяти, хвилюватися, замислюватися перед загадками. З’явилися романи й поеми, які оспівували почуття, сни і мрії, нічні пейзажі, руїни старовинних замків і т. Кант дійшов висновку, що людина може отримати знання лише про обмежену кількість навколишніх речей. Поряд із ними існують “речі в собі”, що їх пізнати неможливо, бо неможливо довести їх існування, і навпаки. З цього випливає, що пізнати світ до кінця неможливо. У такий спосіб мислитель піддав критиці ідею про безмежну силу людського розуму.
Тут міститься суперечливість просвітительської концепції, яка згодом приведе до переосмислення поняття людини – вона ніколи не буває просто природною, а завжди є суспільною істотою. Разом з тим просвітницький рух неоднорідний. Усередині його кипіли пристрасті, точилася боротьба між різними течіями. І все ж була основа для консолідації — активна суспільна позиція всіх без винятку митців Просвітництва. Зростає значення публіцистики, підкріплене збільшенням газетно-журнальної продукції. Утвердженням за національними мовами функції основних носіїв інформації (латина остаточно витісняється з науки), виникає популярна пропагандистська література.